| ПОЖАР |
|
Блакитну плахту неба передер нараз, мов тишу грім, червоний серп; мов з ран, булькоче кров огню зі щерб. повітрі пах припалений чабер. Даремно воду ллють з криниць й озер. Вогонь над голови пузаті верб підносить косу полум’я, свій герб, як віяло з рудо-червоних пер. Стрункою шиєю верх стін і брам хитає в сторону праву та ліву З жагою дикою; його, жарким устам кривавим віддиху безмежжя треба. Та іскрами жбурляє в хмари з гніву, що сам не може підпалити неба. |