СВІЧКА |
В малій кімнаті стіни, наче руки, тримають полохливу тишу в жмені. Сіріють тіні просиво-зелені, самітна свічка блимає зо скуки. Шушукають якісь далекі звуки. А ґнотик, в восковім їздець стремені, свої маріння топить дивні, безіменні, мов стеарин, блідим вогнем ошуки. І тухне, й знов палахкотить ясніше, хоч все заснуло, хоч у сні все дише, хоч палить власне тіло біло-срібне, хоч нищить ніч його все нижче й нижче й ним темряву, мов ґудзиком, застібне. До свічки наше серце є подібне. |