Від упорядника |  Новини |  Зміст |  Стежки |  Подяка    О.Афанасьєв-Чужбинський
Є. П. ГРЕБІНЦІ
Скажи мені правду, мій добрий козаче,
Що діяти серцю, коли заболить,
Як серце застогне і гірко заплаче,
І дуже без щастя воно защемить?

Як горе, мов терен, всю душу поколе,
Коли одцуралось тебе вже усе,
І ти, як сухеє перекотиполе,
Не знаєш, куди тебе вітер несе.

Е, ні, кажеш мовчки: скосивши билину,
Хоч ранок і вечір водою полий,—
Не зазеленіє,— кохай сиротину,
А матері й батька не бачити їй.

Отак і у світі: хто рано почує,
Як серце заплаче, як серце зітхне,
Той рано й заплаче... А доля шуткує —
Поманить, поманить та й геть полине.

А можна ж утерпіть — як яснеє сонце
Блисне і засяє для миру всього
І гляне до тебе в убоге віконце?..
Осліпнеш, а дивишся все на його.
(1841)