Від упорядника |  Новини |  Зміст |  Стежки |  Подяка    Т.Шевченко
ПОДРАЖАНІЄ XI ПСАЛМУ
Мій Боже милий, як то мало
Святих людей на світі стало.
Один на другого кують
Кайдани в серці. А словами,
Медоточивими устами
Цілуються і часу ждуть,
Чи швидко брата в домовині
З гостей на цвинтар понесуть?
А Ти, о Господе єдиний,
Скуєш лукавії уста,
Язик отой велеречивий,
Мовлявший: — Ми не суєта!
І возвеличимо на диво
І розум наш і наш язик...
Та й де той пан, що нам закаже
І думать так і говорить?
— Воскресну я! — той пан вам скаже,—
Воскресну нині! Ради їх,
Людей закованих моїх,
Убогих, нищих... Возвеличу
Малих отих рабів німих!
Я на сторожі коло їх
Поставлю слово. І пониче,
Неначе стоптана трава,
І думка ваша і слова,
Неначе срібло куте, бите
І семикрати перелите
Огнем в горнилі,— словеса
Твої, о Господи, такії.
Розкинь же їх, Твої святиє,
По всій землі. І чудесам
Твоїм увірують на світі
Твої малі убогі діти.
1859