Від упорядника |  Новини |  Зміст |  Стежки |  Подяка    О.Стефанович
БАГРЯНА ПІРАМІДА
(Сонет)
Від неї кров — сторіками сторік,—
Земля наскрізь гарячкою просякла.
Вона встає, багряна, хмаросягла,
Уся — німий в пустиню синю крик.

«Немов живий, прокляттям дише лик...
Чиясь рука, погрозою набрякла,
Возстала в твердь — і впала і заклякла...
Десь увійшов ще глибше в груди штик...

А в висоті, на виклублені хмари
— Чорніш ночей нерукотворні мари,—
Блідий мов плат, у пурпурі від ран,

Весь у страсній незамкнутості зору,
Простерся вождь, недвижен, бездихан,
Небострімку увінчуючи гору.
Прага, 1928