Від упорядника |  Новини |  Зміст |  Стежки |  Подяка    В.Сосюра
* * *
Моє сяйво погасло навіки,
одцвіли всі хвилини і дні.
Скоро, скоро під регіт і крики
догорю я на власнім огні.

Тишина. Ні зітхання, ні руху.
Не залить мені муки вином.
Тільки ворон погрозливо й глухо
закричав за холодним вікном.
Од очей, мов огонь, простяглося
моє горе в пустелю німу.
Золоте і пахуче волосся
я в долоні уже не візьму.

Я — мов сон. І навколо нікого.
Ні обличчя, ні крику із тьми.
Тільки місяць осріблені роги
показав із-за муру на мить.
Подививсь і розтаяв туманно,
нагадав про далеке село.
І проміння на дуло нагана,
як вино золоте, потекло.

Я пригадую ніч розставання.
Це було за огнями села.
Ти дивилась на мене востаннє,
одірватись ніяк не могла.
Темний вітер сміявся над нами,
нахилялися віти німі.
Ти плече м’ні змочила сльозами
і з риданням пропала у тьмі.

Тишина, і навколо — нікого.
Ні дихання, ні руху не чуть.
Наче вийшов я сам на дорогу
і не знаю, куди повернуть.
Пригадав я під зоряним небом
безпощадної пристрасті яд...
Я б давно повернувся до тебе,
та не можна вернутись назад.

Од очей, як огонь, моє горе —
уявляю твій образ крізь дим.
Не дивися на мене з докором:
я не винний, кохана, ні в чім.
В моїм серці печаль і знемога
все життя обернули на муть.
Ти до мене любила другого,
і не в силі я цього забуть.

Тишина. Ні дихання, ні руху.
Не залить мені муки вином.
Знову ворон призовно і глухо
закричав за холодним вікном.
Ну, прощай, моя Нальо, я п’яний.
Я іду у далекі краї.
Поцілунок останній нагана
нагадає про губи твої.
(1926)