Від упорядника |  Новини |  Зміст |  Стежки |  Подяка    В.Сосюра
* * *
Море — в берег, і сині одгони
так знайомо і тепло шумлять.
І на захід янтарно-червоний
повертається темно земля.
Хмари — в хмари, і гори — на гори,—
вічно юна і дружна сім’я.
Але ти не така, як учора,
не такий, як учора, і я.
Знаю, зморщаться губи ці милі
і на очі, на кучері — муть...
Умираєм ми кожної хвилі,
тільки спомини вічно живуть.
Тільки сним, тільки мрієм про себе,
може, це і не ти, і не я?..
Тільки хмари, та вітер, і небо,
тільки хвилі та сосни шумлять...
Я стою. Небо птицями цвенька.
І не знаю, для чого згадав:
на вербі, коли був я маненьким
мені батько вареники рвав.
Ми нічого спинити не в силі
і ніколи не зможем вернуть.
Умираєм ми кожної хвилі,
але спомини вічно живуть.
1924