Від упорядника |  Новини |  Зміст |  Стежки |  Подяка    В.Сосюра
* * *
Дитина порізала пальчик
і дивиться так ніяково.
На ранку подує і плаче,—
ніяк не спинить йому крови.

Синява сніжинками повна,
така невимовно байдужа...
Небесна стелеться вовна,
лягає покірно в калюжі...

Ні тата, ні мами немає,
дитина в розпуці — на землю...
Хтось мимо: він часу не гає,
чужий і далекий... ой леле!..

Ніхто не підніме, не скаже:
«Ходім, мій маненький, додому».
І сипле з небесної чаші
сніжинки рука невідома.
1923