| * * * |
|
Дитина порізала пальчик і дивиться так ніяково. На ранку подує і плаче,— ніяк не спинить йому крови. Синява сніжинками повна, така невимовно байдужа... Небесна стелеться вовна, лягає покірно в калюжі... Ні тата, ні мами немає, дитина в розпуці — на землю... Хтось мимо: він часу не гає, чужий і далекий... ой леле!.. Ніхто не підніме, не скаже: «Ходім, мій маненький, додому». І сипле з небесної чаші сніжинки рука невідома. |
| 1923 |