Від упорядника |  Новини |  Зміст |  Стежки |  Подяка    В.Сосюра
* * *
Минай, проклята ніч, минай!
Розбийся на скалки, стривожена душа!..
Ще довго мандрувать, коханню ще не край.
Ша, моє серце, ша!..

Терпкий холодний жах... Вітри мої кохані...
Я мрію розіп’яв на золотій стерні.
В степах блукає дзвін над синіми снігами,
і меркнуть димарі в рожевім тумані...

Я — чорний єзуїт. Ти не приходь до мене.
Не знатимуть вуста єгипетських очей.
Хай в стрісі шарудить сумний ноктюрн Шопена
і плаче молодик над схиленим плечем...


Криваві коси хмар — мов згадки про минуле...
Обличчя татарви... далекий стяг... Сірко...
Ах, не піду тепер я по садках Стамбулу,
на скелях Хортиці не розкладу огонь!..

Минай, проклята ніч, минай!..
Розбийся на скалки, стривожена душа!..
Ще довго мандрувать, коханню ще не край.
Ша, моє серце, ша!..
1922