| * * * |
|
Минай, проклята ніч, минай! Розбийся на скалки, стривожена душа!.. Ще довго мандрувать, коханню ще не край. Ша, моє серце, ша!.. Терпкий холодний жах... Вітри мої кохані... Я мрію розіп’яв на золотій стерні. В степах блукає дзвін над синіми снігами, і меркнуть димарі в рожевім тумані... Я — чорний єзуїт. Ти не приходь до мене. Не знатимуть вуста єгипетських очей. Хай в стрісі шарудить сумний ноктюрн Шопена і плаче молодик над схиленим плечем... Криваві коси хмар — мов згадки про минуле... Обличчя татарви... далекий стяг... Сірко... Ах, не піду тепер я по садках Стамбулу, на скелях Хортиці не розкладу огонь!.. Минай, проклята ніч, минай!.. Розбийся на скалки, стривожена душа!.. Ще довго мандрувать, коханню ще не край. Ша, моє серце, ша!.. |
| 1922 |