Від упорядника |  Новини |  Зміст |  Стежки |  Подяка    В.Сосюра
НА СНІГУ
І

Де сирени і вітер, де тонко залізо скиглить і кигоче,
там, де сполохи сині,
мов вечірні коханої тихої очі,
на землі розплелись і розбіглись блискучії довгії смуги...
Чи побачу тебе я удруге?..

Обернулась зорею тополя
І хитається п’яно і струнко.
Твої ноги гарячі і голі
Іще чують вуста... На обличчі осінні цілунки...

Ой, біжіть од землі у простори, тікайте далеко, далеко, панелі,
поміж зор простягайтеся лунко...
Чи й на Марсі такі ж менестрелі?..
Чи й на Марсі такі ж поцілунки?..

Де сирени і вітер, де тонко залізо скиглить кигоче,
там, де сполохи сині,
мов вечірні коханої тихої очі,
на землі розплелись і розбіглись блискучії довгії смуги...
Чи побачу тебе я удруге?..


ІІ

І ходжу я стрункий і тривожний,
все шукаю її в тумані,
що з дитинства шахтьорськую рожу
приколола до серця мені...
Де шумлять од землі метеори
й тільки вітер за ними жене,
в неосяжні безумні простори
хай земля і мене зашпурне...

Й полечу я, стрункий і тривожний,—
може, там відшукаю її,
що з дитинства шахтьорськую рожу
приколола до серця мені...


III

За рікою солодкий пасльон,
в заводському смітті дітвора...
З меленіту бальони, бальони, бальони,
і на станції п’яне «ура».
.  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .
Промайнули козацькі лампаси,
невблаганне із тьми: «Одчиняй».
На вікно в золотому екстазі
похилився... «Тепер... розстріляй...»