| * * * |
|
Передчуттям спокою і нудьги Мене хвилює мертве листя долі... Час увійти в надійні береги Думкам і мріям... Як діброви голі Очам відслонять далечінь німу І сонце ллється скупо і нечасто, Надходить спокій, дано-бо йому У володіння неподільне час той, Що зветься осінь... Сни і споживай Те, що придбало літо. Сни і згадуй... Та, як уява в тебе ще жива, Умій в нудьзі знаходити розраду. |
| 1927 |