Старець

СТАРЕЦЬ

Вітрець передзимній, вогкий, холодненький
В діброві засохшим листом шелестить.
З торбиною старець йде, сивий, старенький;
Лист жовтий, червоний шумить, хрупотить.
«Колись-то (він шепче), за батька і неньки,
Возили в сю пору, складали стіжки...
Була тоді хата, садки зелененькі,
Сінце і скотинка, город і бджілки.
Умерли. Пропала худоба, хатина,
І по миру старцем пустили мене;
Схиляю головку, як тая билина,
Усяк, як чужого, од себе жене.
Тиняюсь по селах, ночую край тину,—
Чужії і села, і хати, і тин!
Хіба може вітер в лихую годину
В степу поховає; не бовкне і дзвін!
В село причвалаю в неділеньку вранці —
Одну мені радість ще Господь зберіг:
Дім Божий — дім рідний для старця!
Задзвонять до церкви, то я на поріг!»
Вітрець передзимній, вогкий, холодненький
В діброві пожовклим листом шелестів...
Дзвонили до церкви; йшов старець швиденько;
Втомився, схилився й навіки зомлів.

(1839)