| * * * |
|
Бувають хвилини спокою порожнього, Без бурі, без болю, без волі... В безодні знесилля німого Дрімають придушені болі,— А серце байдуже до всього Непевного, злого, тривожного. Здається, що ти десь далеко закинутий Від радощів, суму та й горя... Здається, що все тільки сниться На споді глибокого моря — А десь над тобою сміється Світ сонця, тобою покинутий. |
| 1919 |