Від упорядника |  Новини |  Зміст |  Стежки |  Подяка    Д.Загул
* * *
Із буйнесеньким вітром в погоні
Я до милої ввечері біг,—
Мов несли мене бистрії коні,
Під собою не чуючи ніг.
Моє серце, як лист, затремтіло,
Як в садочку побачив її,—
А вона невесела сиділа
І не глянула в вічі мені.


Лиш головку склонила в долоні,
Похилилась, як в лузі лоза,
Задрижали устонька червоні,
А по личку скотилась сльоза.