| ТУПОГО БОЛЮ... |
|
Тупого болю не заглушиш Розпачливим криком вночі. Мовчи! Не руш!.. Слизькими обценьками будні Здавили горлянку червоного свята. Проклята Камінна непробудність... І треба крові... Крові, Щоб спалахнула пристрасно-п’яно... Щоб прапор шовковий Розіллявся вогняно... І солоно-червона Бризне тоненьким струмком І жадібним язиком Обів’є світові бастіони... А там — пекучий цемент святкових буднів, Всесвіт защемлять тільки травні без груднів. |
| Київ, листопад, 1919 |