На смерканні. Гасне вечір...

* * *

На смерканні. Гасне вечір,
потопає в сизій млі —
і розтанув серця глетчер
в дивних пахощах землі.

Жду. Чи прийдеш, добрий, ніжний?
В темну синь через зеніт
плине Лебідь білосніжний,
розгорнувши вільний літ.

Застила туманом очі
(очі повні зоряниць) —
і збагнути серце хоче
таємницю таємниць.

Мить — як безвік. Безгоміння.
Ось прислухайсь, не диши...
Чуєш радісне квиління
несамотньої душі?

1919