Прощай, пресвітла радосте моя.

* * *

Прощай, пресвітла радосте моя.
Тих сліз, яких немає, не осушуй!
Нічних сузір’їв вічні письмена
проваляться в мою порожню душу.

Нічого, окрім пустки, в ній нема.
Зернини не зосталось — на насіння.
Стримить одне холодне отупіння
до звичного поденщини ярма.

Сама я не своя... і нічия...
Не знаєш, хто зробив мене такою?

Вернись мені журбою і жагою,
Вернись мені і спрагою, й снагою,
Вернись мені хоч чорною бідою,
Неодболіла радосте моя!